Ласкаво просимо в країну знань

Важливо

Кременчук довоєнний

Офіційною датою заснування Кременчука вважається 1571 рік. Однак назва міста згадується вже у 1540 році в повідомленні Претвіча про татарську небезпеку, де наголошувалось на необхідності утворення військової залоги в найзручніших для переправи через Дніпро місцях.

Деякі дослідники припускають, що Кременчуку понад 1000 років, інші доводять, що він заснований у XII ст. або пізніше, в часи литовського князя Вітовта, котрий розташував тут замок, призначений для охорони переправи й збирання мита з купців. Так само багато версій із приводу походження назви міста. Найвірогідніше, у її основі лежить слово тюркського походження “кермен”, яке означає “укріплення”, “місто”.


Ще в XIV – XV ст. у цій місцевості козаки заготовляли ліс для будівництва знаменитих “чайок”. В 1559 році воїни російського воєводи Д.Ф. Адашевича за допомогою запорізьких козаків спорудили верф і збудували на ній кілька десятків великих човнів.


Кременчук знаходився на перехресті доріг, що вели до Запорізької Січі, отже перебував у вирі всіх подій, які точилися навколо козацтва. 1625 року поблизу нього, біля Курукового озера, сталася велика історична подія – битва між запорожцями та польським військом. У документах про цю подію вперше згадується Куруків – давня назва нинішньої частини Кременчука.


  • У 1591 році польський король Сигізмунд ІІІ видав універсал про спорудження Кременчуцької фортеці із замком. Однак будівництво відбулось дещо пізніше – у 1634-1635 рр.
  • З початку XVII ст. Кременчуком володіли польські шляхтичі Потоцькі, а в 1541 році він підпав під владу І.Вишневецького.
  • За часів Хмельниччини Кременчук став сотенним містечком Чигиринського полку, а в 1661 році – центром Кременчуцького полку.
  • У 1663 році місто з наказу гетьмана І.Брюховецького знищили татари. Тому воно втратило статус полкового й після укладання Андрусівського перемир’я у як сотенне містечко відійшло до Миргородського полку.



У ці часи активно поширюється чумацтво: багато жителів Кременчука почали займатися подібним промислом, а в Крюкові створюються величезні склади для солі. З кінця XVII ст. величезного значення набув перевіз на Дніпрі, який з’єднував Кременчук торговими зв’язками з Польщею, а також Румунією й Угорщиною. У 1754 році для впорядкування відносин із зарубіжними та російськими купцями була заснована митниця. Саме торгівля сприяла широкому зростанню Кременчука. У 1764 році його було віднесено до новоствореної Новоросійської губернії, а наступного року став її центром.


1784 рік – Кременчук як повітове місто ввійшов до Катеринославського намісництва, але губернські установи залишились у ньому до 1789 року. Утрата Кременчуком статусу губернського міста була пов’язана з великими повенями.

Із середини XVIII ст. у Кременчуці почала активно розвиватись промисловість. Значна частина капіталу зосереджувалася у руках купців, що заснували дрібні промислові підприємства. Так, 1747 року купець С. Володін відкрив канатний завод, де вироблялось 2500 пудів канату на рік. У1790 році запрацював кахельний завод купця Ф. Сурикова, а через 4 роки – ще один аналогічний завод. 1764 рік – відкрилася друкарня. У 1791 році було збудовано збройний завод. Окрім цього, на кінець століття діяли свічковий, миловарний, кілька цегельних та шкіряних заводів. На початку XIX ст. кількість промислових підприємств досягла близько 30.


Продовжувало розвиватись суднобудування. Ще Петро І розглядав місцеві ліси як недоторканий резерв для створення в майбутньому Чорноморської флотилії. Під час російсько-турецької війни місто стало важливим центром кораблебудування, протягом десятиліття тут було споруджено 120 різноманітних суден. А в 1799 році житель Кременчука С.В. Ромадановський подав на ім’я імператора розроблений ним проект підводного човна. Тоді ж прославився як винахідник машин і пристосувань для підняття затонулих суден кременчуцький купець Д. Биков.



  • У 1784 році в Кременчуці жило близько 8 тисяч чоловік, переважно українців.
  • Згодом генерал-губернатор Потьомкін виписав із Німеччини та Голландії ткачів, столярів, слюсарів, лимарів тощо. Місто стало одним із перших в Україні, де компактно оселились німці.




  • На кінець XVIII ст. у Кременчуці існували 3 купецькі гільдії, 8 цехів, але, звичайно, і поза ними працювало багато ремісників. У Крюкові поширювались деревообробний, лимарний та інші промисли.


 


  • З кін. XVIII ст. тут існував казенний сад, де для імператорського двору вирощували чудові кавуни й дині.




  • У 1796 році посад Крюків було приєднано до Кременчука, та остаточне об’єднання населених пунктів відбулося аж у 1817 році, оскільки з 1798 року вони належали до різних губерній: спочатку до Малоросійської та Новоросійської, а з 1802 – до Полтавської та Катеринославської відповідно.
  • У 1798 році було затверджено герб Кременчука.



Вигідне розташування Кременчука на перехресті старовинних торговельних шляхів, на головній водній артерії України й особливо запровадження на Дніпрі пароплавства сприяли швидкому зростанню міста, перетворенню його в значний торговельно-промисловий центр губернії. Кременчук був найголовнішим пунктом судноплавства на Дніпрі. У 40-х рр.. на його пристанях працювало до 20 тисяч робітників, а пізніше - значно більше.


Кременчуцька пристань за рік приймала понад


  • 350 суден
  • 40 плотів.

У 1858-1861 рр.


  • вивантажували товарів на 1,21 млн. крб.
  • завантажували – на 1,514 млн. крб. щороку.



У місті зосереджувались усі торгові операції із сіллю, що проводились з Білорусією, Литвою. З Варшавою велась торгівля салом. Кременчук був першим ринком, який здійснював торгівлю хлібом з Одесою. Довгий час, місто вважалось спеціальним ринком, який постачав насіння льону для чорноморських портів. Щороку в Кременчуці відбувалось 3 ярмарки, куди прибували до 50 тисяч чумаків, купці з Москви, Петербурга, Одеси, австрійських, угорських, німецьких міст.


1809 рік – в місті відкрилась суконна фабрика, 1812 рік – шкіряний завод, панчішна фабрика та ін. Незважаючи на такий швидкий розвиток промисловості, уряд доклав багато зусиль, щоб він не зупинявся. У 1834 році Микола І підписав указ про надання податкових пільг жителям Кременчука для стимулювання зростання підприємств. Така економічна політика відбилася й загалом на стані міста, яке відбудувалося й стало в середині XIX ст. найкращим у губернії.


У 1844 році в Кременчуці діяли 38 значних підприємств, серед яких 11 салотопних заводів, 6 – свічкових, 3 – миловарних, 4 – цегельних, 2 – шкіряних. Міські прибутки були майже вдвічі вищими, ніж у Полтаві. За кількістю населення Кременчук займав 8 місце в Україні.


Новий поштовх до розвитку дало відкриття в 1869 році руху поїздів через місто й спорудження залізничного мосту через Дніпро, який називали одним із чудес європейського технічного мистецтва. 2 залізничних вокзали, 2 великі пристані – це приваблювало до Кременчука багатьох підприємців. Тільки за 10 років міський бюджет збільшився в 3 рази.


У 1920 році Кременчук став центром губернії, з 1922 року – повітовим містом, через рік – центром округу. У роки індустріалізації Кременчук суттєво розвинувся як великий промисловий центр. У 1939 році його зробили адміністративним центром району.

 
Друкувати
2010 © РХМ - Розробка сайту